Добавить статью Антиурбанізація

 

Коли людство стало гордим і розірвало родинні зв’язки з природою, коли зник ліс і на його місці постало Велике Місто, коли воно обросло коростою звалищ, а вода в річках набула смаку металу, і, здавалось, так буде завжди, з’явився новий вид – Homo rusticus (Людина сільська). Нова людина народилася у надрах Міста, була вигодувана його хлорованим молоком і виколисана стукотом його гумового серця. І коли вона зчистила з себе міський бруд і стала несприйнятливою до зомбування реклами, вивчила всі механізми життєдіяльності Міста – вона вирвалася з нього і направила його зброю проти нього самого.

 

Так, замальовка вигадана, але не настільки, наскільки Ви думаєте.

 

Сьогодні нікого вже не здивуєш критикою індустріальної цивілізації, що неспішно але впевнено крокує у напрямку глухого кута. Глави держав від Гренландії до Аргентини домовляються про підтримку і співпрацю, вчені створюють надурожайні сорти рослин, лікарі вивчають організм на молекулярному рівні, і все ж одвічні проблеми – війни, голод, хвороби – хронічними виразками квітнуть на тілі Людства. За останні 20-30 років до них додалося усвідомлення вичерпності стратегічних природних ресурсів і вразливості біосфери Землі. До того ж, люди, особливо жителі великих міст, піддаються дії постійного і, як ніколи дотепер, сильного емоційного стресу. Як будь-який сильний вплив, цей прес спричинив новий еволюційний стрибок суспільства – у його лоні зародилась Ідея: відмовитись від тотальної урбанізації, повернутись до селищного типу життя, забезпечити більш сталий і плавний економічний розвиток за рахунок натурального господарства і поміркованого впровадження нових технологій. При цьому місто як таке або поступово зникає, або виконує адміністративні і координуючі функції.

 

 

ВЕЛИКЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ.

На практиці ці ідеї втілились у рух так званих екопоселень, або екоселищ (eco-villages). Спочатку екопоселення являли собою щось подібне до комун, де сім’ї колишніх городян будували житло з недорогих матеріалів, освоювали натуральне господарство і намагались поменше шкодити природі. Комуни часто формувались за фактом приналежності до певної релігійної течії чи субкультури (наприклад, хіпі). Згодом екопоселення розвинулись у практично самодостатні формування із самоврядуванням, комунікаціями та бізнесом. Єдиним обов’язковим критерієм ведення господарської та підприємницької діяльності лишається її екологічна нешкідливість.

 

У книзі Роберта Гілмана «Екоселища та стійкі поселення», виданій у 90-х роках, автор визначає екоселище як «поселення з усіма рисами людської діяльності в розумних межах, в котрому людська діяльність безпечно інтегрована у природне середовище в такий спосіб, що підтримує здоровий розвиток людини і може успішно тривати необмежено довгий час» і окреслює основні принципи його функціонування.

 

«Одним з найбільш важливих моментів цього принципу, - пише Гілман,- є ідеал рівності між людиною та іншими формами життя, за якого людина не намагається домінувати над природою, а скоріше знаходить належне місце у ній. Інший важливий принцип – циклічне використання матеріальних ресурсів замість лінійного підходу (викопати, використати один раз і викинути назавжди), що характерний для індустріального суспільства. Це приводить екоселище до використання відновлюваних джерел енергії (сонячної, вітрової тощо) замість викопних джерел; до компостування органічних відходів, котрі в такий спосіб повертаються землі, замість того, аби заповнювати звалища та очисні споруди; до вторинної переробки якомога більшої кількості стічних вод; до невикористання отруйних і шкідливих речовин.» (Роберт Гилман. Экодеревни и устойчивые поселения. Пер. с англ., М., 2000г.)

 

Світовий досвід показує, що екопоселення можуть бути не тільки приємними для проживання і безпечними для природи, а і прибутковими.

 

Наприклад, поселення «Кристальні Води» («Crystal Waters») у Куінсленді, Австралія, засноване у 1985 році, де зараз проживають близько 150 чоловік, побудувало свою економіку на продажі чистих овочів, екологічному будівництві та туризмі. Найцінніший винахід поселення – пермакультура – інтегрована система проживання та органічного землеробства, що передбачає ретельне планування поводження з енергією, відходами і водою. Талановите управління своїми 640 акрами (259 га) землі дозволяє общині отримувати прибуток, достатній для забезпечення усіх внутрішніх потреб, залучати зовнішні інвестиції і не конфліктувати з навколишньою природою.

 

Інша показова община - «Ферма» («The Farm») у Теннессі, США. Зараз на «Фермі» площею 1750 акрів (708,5 га) працює від 30 до 40 фірм, вона перетворилася на впливову політичну силу штату і продовжує генерувати нововведення у будівництві сонячних будинків, акушерстві, соєвій технології, допомоги країнам Третього світу та багато чому іншому. Тут також працюють видавництво, виробництво електроніки, будівельна фірма та автомайстерня.

 

Загалом у світі функціонує близько 170 стійких общин і груп у 26 країнах світу.

 

 

ШЛЯХ ДОВЖИНОЮ У 8 РОКІВ.

Із розпадом Союзу на його території також з’явились паростки екоселищних настроїв. Один з піонерів руху в Україні Віктор Середа розповідає про його історію:

 

- Офіційною датою зародження руху екопоселень (прим.: мається на увазі родових поселень) в Україні можна вважати 22 січня 2000 року. В цей день в Києві на Трухановому острові відбулася виключно важлива подія всеукраїнського масштабу – перша зустріч киян, зацікавлених ідеєю родових поселень.

 

Наступним кроком стало проведення Першого Всеукраїнського з’їзду представників молодого руху у Києві 23-25 листопада 2001 року. За результатами цього з’їзду були розіслані листи-резолюції практично кожному депутату Верховної Ради України.

 

Подальший розвиток українських родових поселень йде доволі різними, мало не протилежними шляхами:

 

- створення окремих груп для пошуку ділянки під поселення, оформлення його у власність та поступове освоєння (лише в Київській області близько 10 таких поселень та общин);

- формування культурно-співочих груп, котрі популяризують ідеї єднання з природою, як наприклад мандрівний Караван Сонячних бардів;

- поява навколо руху комерційних організацій, що продають с/г техніку, насіння тощо, а також психологічно-тренінгових груп особистісного росту, котрі сприймають ідею поселення як певний бізнес-проект;

- створення власних ЗМІ – декількох газет, журналів, близько двох десятків Інтернет-сайтів;

- розробка Науково-Методичної Бази руху для відстеження перспектив його сталого розвитку.

 

 

СТВОРЮЮЧИ НОВЕ СУСПІЛЬСТВО.

Олег Білоногий, житель родового поселення Долина джерел у Київській області і викладач бойових мистецтв погодився поділитися з читачами «ЕСТИ» своїм досвідом.

 

- Все почалося, коли ми з дружиною остаточно зрозуміли – далі жити у місті ми не хочемо. Місто потребує від людей пристосування до неприроднього ритму життя, доповненого постійною жагою споживання. Це не може не відображатися на психічному і фізичному здоров’ї. Як спортсмен і голова сім’ї я не міг з цим миритися. І ми вирішили ризикнути – знайшли ділянку землі і вклали всі наші гроші у будівництво. Так біля села Мотижин зародилось поселення «Долина джерел». Всьому доводилось вчитись самостійно: робити проекти, копати криниці, обробляти землю. З часом до нас почали приєднуватись однодумці. На даний момент нас вже12 сімей, але ми сподіваємось, що незабаром це число збільшиться до 55.

 

Наші 90 га землі – це територія, вільна від агресивних добрив, взагалі від власницького ставлення до природи. З потенційними сусідами ми укладаємо договір про використання лише екологічно-безпечних методів ведення господарства. Інакше наші зусилля були б марними. Якщо я удобрюю землю компостом та гноєм і розраховую за декілька років перетворити безплідний пісок на родючий грунт, а мій сусід засипає свою ділянку нітратами, то мої сподівання отримати „чисті” овочі ніколи не виправдаються. Хімікати мігруватимуть у товщі грунту, забруднюючи не тільки землю, а і грунтові води, що живлять криниці.

 

За п’ять-десять років «Долина джерел» має стати автономним населеним пунктом зі своєю школою, лікарнею, спортзалом, і, найголовніше, електроенергією. Я вів переговори з німецькою фірмою, що виробляє метанові біо-установки, і вони погодились надати нам пробну партію біо-реакторів за зниженою ціною. Якщо біо-газ «приживеться» в поселенні, то це дозволить вирішити і проблему органічних відходів. Планується також організувати щось на зразок зеленого туризму.

 

Іноді люди, далекі від екологічного мислення, намагаються критикувати еко-поселенців, закидаючи їм втечу від суспільства, відлюдництво, мало не сектантство. Доведеться їх розчарувати – ми не тікаємо від суспільства, ми його створюємо заново. Причому створюємо таким, яким вважаємо перспективним. Ми хочемо жити на чистій відродженій землі, дихати свіжим повітрям, застосовувати нові досягнення науки для відновлення рівноваги з природою. Це стане початком нової, високотехнологічної і мирної цивілізації, що буде частиною Біосфери. Цивілізації, де людина використовує технології, а не технологія – людину.

 

ШЛЯХ ДО ЛІКВІДАЦІЇ ТЕХНОГЕННОЇ КРИЗИ – ЧЕРЕЗ ПОДОЛАННЯ КРИЗИ ДУХОВНОЇ.

 

Оксана Інте, «Клуб органічного землеробства» - про родові поселення як середовище духовного оновлення.

 

- Поштовхом до заснування родових поселень є глибоке прагнення до змін та вдосконалення навколишнього світу. Я та мої однодумці вважаємо, що вирішити існуючі проблеми людства шляхом політичних реформ чи посилення темпів індустріалізації неможливо. Спираючись на власний досвід та книги російського письменника Володимира Мегре, я стверджую, що змінитись має насамперед ставлення кожної окремої людини до себе, своїх близьких, життя як такого. Тільки через вдосконалення своєї душі, реконструкцію істинних цінностей людство може отримати шанс на збереження життя на землі.

 

Наша програма зі створення «Родових садиб» («Родовых поместий») направлена на формування якісно нових населених пунктів з усією необхідної інфраструктурою, де гармонійний розвиток особистості поєднувався б із дбайливим ставленням до Землі. Я сама вже зараз намагаюсь жити за такими принципами – разом з родиною впроваджую натуральне землеробство, вживаю «природну» їжу. А в ідеалі, кожна садиба екопоселення – це незалежне утворення зі своїм натуральним господарством, підприємництвом, генератором електроенергії. Тут мешканці відпочивають від проблем та стресів великого міста, відновлюють зв’язок з природою, формують свій «простір Любові».

 

Дотепер тільки окремі ініціативні родини зважувалися почати нове життя у провінції. Але сьогодні у нас сформувався колектив зі 100 чоловік, котрі готові вкласти зусилля в створення справжнього родового поселення в Київській області; вже є перші проекти будівель. Звичайно, як будь-який новий суспільний рух, ми стикаємося з труднощами, існуюча бюрократична система чинить нам опір. Є проблеми з приватизацією землі. Проте я твердо вірю в успіх нашої справи, адже дійсність визначається нами і нашим ставленням до неї.

 

ЕКОЛОГІЧНЕ БУДІВНИЦТВО.

Павло Халапов, співробітник фірми «Ведрусский дом», розповідає про екологічно-безпечне будівництво.

 

- Існує технологія так званого саманного будівництва, розроблена на основі народних традицій та доповнена сучасними екологічними знаннями. Ця техніка дозволяє побудувати комфортний, міцний і теплий будинок повністю з природних матеріалів, не агресивних для людини і навколишнього середовища. Останнім словом у такому будівництві є глиняна саманна плита зі спеціальною композитною добавкою, армована очеретяною тростиною. Північна стіна будинку додатково утеплюється соломою чи іншими відходами сільського господарства.

 

В Україні вже є такі будинки, тільки саморобні. Наша фірма пропонує розробку індивідуальних проектів саманних будівель та їх спорудження. Вони підійдуть для людей, зацікавлених у зменшенні негативного впливу на природу. За бажанням клієнта дім може бути додатково оснащений сучасними енергоощадними засобами – сонячними колекторами, пічками на біопаливі тощо. В будь-якому разі, таке будівництво не потребує дорогих матеріалів і доступне людям з будь-яким рівнем доходів.

 

Українські родові поселення ще зовсім молоді і можна лише уявляти, якими вони будуть через десяток-другий років. Чи вистачить таланту й уміння у поселенців, чи будуть їх селища життєздатними і самодостатніми – побачимо у недалекому майбутньому. Мені ж лишається побажати еко-ентузіастам удачі і процитувати слова з книги E. F. Schumacher’а «Small is Beautiful. Economics as if People Mattered»: «Ми досі повинні вчитися жити мирно, і не тільки з нашими братами-людьми, але і з природою, і, понад усе, - з тими Вищими Силами, що створили і природу і нас...».

 

опубліковано в журналі "ЭСТА" за травень 2008 р.

Автор: Маклюк Юлія

http://h.ua/story/98419/